День Соборності України
.jpeg)
.jpeg)
Щорічно 22 січня Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято було встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року.
Соборність – це єдність, неподільність усіх територій України, духовна єдність українців, які проживають на території України, а також єдність усіх громадян України незалежно від національності та віросповідання, спрямована на утвердження справжнього суверенітету і незалежності України, побудову процвітаючої демократичної національної держави. Саме таке визначення наводиться в статті 6 Закону України “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності”. Термін «соборність» має кілька значень. Передусім, це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, це й згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності.
Чому саме 22 січня? В цей день ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель. Адже саме 22 січня 1918 року вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу. У зачитаному тоді на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Цей день став символом українського державотворення, втілив прагнення українців жити в одній державі.
Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі. Подія основоположна для українського державотворення, вона повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році.
Що передувало проголошенню Акту Злуки? Споконвічні українські землі, розділені між імперіалістичними державами, століттями тяжіли до єднання. Перша світова війна, національні революційні рухи та розпади імперій наблизили втілення ідеалу соборності. У Києві в 1917 році постала Українська Центральна Рада, яка проголосила Українську Народну Республіку. А в Галичині після Листопадового чину 1 листопада 1918 року постала Західноукраїнська Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. До Києва вирушила галицька делегація.
1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і УНР підписали «Передвступний договір» (тобто попередній). Угода констатувала непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку, УНР проголошувала згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення та юридичного оформлення цього рішення до Києва було відряджено делегацію.
18 січня відбулася спільна нарада Директорії і Ради народних міністрів УНР за участі делегації з Галичини, Буковини і Закарпаття. Йшлося про проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР та урочистості з цієї нагоди. Серед іншого було вирішено влаштувати загальнонародне свято на річницю проголошення самостійності УНР.
22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві, у першу річницю незалежності УНР, у святковій атмосфері відбулося проголошення «Універсала Директорії Укаїнської Народної Республіки» (саме його ми символічно й називаємо Актом Злуки).
Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії УНР, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурній сферах.
Ідея соборності охопила українців. На Закарпатті відголоском історичного руху до злуки стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року. Вони постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою. В умовах постійної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило побратимство українців із різних регіонів. Ще від початку 1918 року однією з найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку Армію.
Через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Акт Злуки став символом для наступних поколінь борців за Україну.
Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть цей Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу. Ідея соборності України була ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті.
За радянських часів події Української революції, проголошення незалежності УНР і Акт Злуки намагалися не згадувати у підручниках історії. Утім пам’ять про ці події перемогла компартійну амнезію. 21 січня 1990 р. відбулася одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій – «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України та знак вшанування подій першої української революції. Достеменно невідома кількість її учасників. Різні джерела називають від половини до трьох мільйонів людей, які узялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і проголошення нової незалежної і соборної України.
Для України соборність – це єдність у багатоманітності, об’єднання навколо державності й ідентичності. Ідея територіальної цілісності поєднується з ідеями духовної згуртованості. Тож соборність невіддільна від суверенітету й незалежності нації – фундаменту для побудови демократичної держави.
Саме пам’ять про власну державу у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження боротьби, яка зрештою завершилася відновленням незалежності у 1991 році. Більш ніж через сторіччя після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані соборність залишається на порядку денному національних завдань. Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність - базову національну цінність українців. В умовах сучасної війни вона набуває ще більшого символізму та гостроти, адже нині, як ніколи, українцям потрібно об’єднатися заради майбутнього. Нині, коли московська орда знову, як і понад століття тому, прагне знищити українську державність і окупувати українську землю, саме соборність є передумовою успіху опору українців зовнішній агресії.
З Днем Соборності! Слава Україні!
