Олімпійські ігри зародились у Стародавній Греції ще у VІІІ ст. до н.е. і регулярно проводились понад тисячу років. Безпосередньо зародження Олімпійських ігор пов’язують із іменами легендарного грецького героя Геракла, царя Пелопса, спартанського законодавця Лікурга та еллінського царя Іфіта.
Вважають, що Олімпійські ігри Стародавньої Греції почали свій відлік у 776 р. до н.е., коли офіційно було зафіксовано ім’я першого переможця Ігор Коройба, який за професією був пекарем.
Перші Олімпійські ігри тривали один день, а програма включала лише один вид спорту – біг. Із розквітом і зростанням популярності Ігор їх програма змагань поступово розширювалась. У період розквіту вони проходили протягом п’яти днів. Програма змагань включала біг на різні дистанції, панкратіон (поєднання боротьби з кулачним боєм), пентатлон (п’ятиборство, до нього входили стрибки у довжину, біг, метання диска, метання списа і боротьба), кулачний бій, перегони на колісницях.
У червні 1894 р. П’єр де Кубертен скликав у Парижі міжнародний конгрес для вирішення питання про відновлення Олімпійських ігор. Це був історичний Конгрес, тому що на ньому було ухвалено рішення про введення Ігор І Олімпіади сучасності та створення Міжнародного олімпійського комітету на чолі з Деметріусом Вікеласом, представником Греції, П’єром де Кубертеном як секретарем.
Ігри І Олімпіади сучасності відбулись в Афінах 1896 року. В них взяли участь 245 спортсменів із 14 країн світу, які змагались у 9 видах спорту.
До олімпійської символіки належать олімпійська емблема, олімпійський прапор, олімпійське гасло, олімпійський гімн, олімпійський вогонь та олімпійський смолоскип.
Вогонь стає ворогом, якщо з ним необережно поводитися.
Сірники - не іграшки.
Вогонь від одного сірника може спалити дім.
Пожежі легше запобігти, ніж її загасити.
І ми про це повинні
пам’ятати.
Причинами виникнення пожежі є :
> Необережність у
поводженні з вогнем (кинутий запалений сірник; багаття, розкладене у недозволеному
місці).
>Пустощі дітей з вогнем, ігри із запаленими
предметами.
> Порушення правил
користування електроприладами.
> Недотримання правил
користування газовими приладами.
> Неправильна
експлуатація печей.
> Вогонь може
загорітися також від запальнички, петарди, хлопавки, бенгальського вогню.
Що ж потрібно робити на випадок пожежі?
При виявленні ознак
горіння кожний громадянин повинен:
> Негайно сповістити
по телефону пожежну службу. Обов'язково необхідно назвати адресу об'єкта, місце
виникнення пожежі, вказати кількість поверхів будинку ситуацію на пожежі,
наявність людей, а також повідомити своє прізвище та номер телефону, з якого
телефонуєте.
> Організувати (якщо
це можливо) евакуацію людей, гасіння пожеж та забезпечити збереження
матеріальних цінностей.
ØБоротися з вогнем
самостійно, не викликаючи пожежників (якщо ви не впоралися з вогнем за
кількасекунд, його поширення може
призвести до великої пожежі).
ØНамагатися вийти через
задимлений коридор чи сходи (дим дуже токсичний, горючі гази при цьому можуть
попекти дихальні шляхи та легені).
ØВистрибувати з вікончи балкона.
ØЗабувати, що перший ворог
для вас не вогонь, а дим, який осліплює та душить.
ØПри сильному задимленні
сусіднього приміщення не рекомендується відкривати двері.
Вогонь - друг - ворог.
Якою гранню він обертається – залежить від людини. Коли свого часу Ейнштейна
запитали: «Чи небезпечна атомна енергія для людства»?, він відповів: «Не більш,
ніж коробка сірників, справа тільки в тому, до чиїх рук вона потрапить».
При спілкуванні з людьми, які мають бойовий досвід, зазвичай нас не полишають дві думки: «Як спілкуватися, щоб допомогти/підтримати?» та «Як спілкуватися, щоб не нашкодити?». Ви теж не знаєте, як і про що розмовляти, тому найчастіше просто уникаєте розмов з військовими/ветеранами? Так, війна – це травматичний досвід. Коли людина потрапляє до війська у неї змінюється майже все і важливо з розумінням до цього відноситись. При спілкуванні питання «Як ти?» замало, тому давайте більш детально розглянемо, які теми можна підіймати, а яких слід уникати.
Перш за все, кожна людина – це особистість! До кожної людини, будь-то військовий, ветеран або продавчиня в магазині, потрібно шукати індивідуальний підхід. Пам’ятайте про повагу, особисті кордони та право на власну думку.
Безпечними темами для спілкування з людиною з бойовим досвідом є родина, хобі, їжа, життя до війни тощо. Якщо людині важко підтримувати розмову – почніть першим і розкажіть про себе.
При спілкуванні варто уникати тем, які можуть спровокувати сильну емоційну реакцію. Це теми про війну, політику, справедливість/несправедливість, відчуття провини тощо. Наприклад, питання «Коли це скінчиться?», «А що ти бачив на війні?», «Ти вбивав?», «Тобі було страшно?» не варто підіймати, щоб не викликати хвилю емоцій. Не варто казати «Я тебе розумію», «Ти повинен…», «Усе буде гаразд», бо ці фрази не працюють. Не використовуйте такі слова, як «подвиг», «героїзм», «мужність», краще оберіть щось нейтральне, наприклад, «бойовий досвід». Крім того, майте на увазі, що ветерану/військовому не потрібні ані Ваш жаль, ані Ваші сльози, бо він просто не знає, що з ними робити та як на них реагувати.
Якщо Ви не впевнені в темі, яку підняли – запитайте: «Тобі нормально говорити на цю тему?». А якщо Ви бажаєте підтримати, але не знаєте, як це сказати, – використайте такі фрази: «Ти не сам», «Я підтримую тебе», «Я поруч», «Чим я можу допомогти?», «Ти хочеш про це поговорити?». Якщо відчуваєте незручність, можете сказати таку фразу: «У мене немає такого досвіду, як у тебе, я не розумію, що ти пережив та переживаєш, я можу лише розумом уявити це. Але мені дуже хочеться підтримати тебе!»
Давайте окремо приділимо увагу тому, як спілкуватись по телефону з людиною, яка на передовій. Спілкуючись, не акцентуйте, що Вам без нього погано/страшно; не підіймайте теми, які для людини мають сильне емоційне забарвлення; якщо людина сама заговорила про важку для неї тему – використовуйте активне слухання та емпатію. Пам’ятайте, Ви маєте бути підтримуючою людиною.
Спілкуючись з людиною, яка має бойовий досвід, не забувайте, що наші слова – це також зброя, яка має силу і яка може або захистити або поранити!
З Днем знань! Бажаю набратися терпіння, сил, сміливості та завзятості для нових відкриттів, для нових перемог і досягнень, для нових знань і прагнень. Бажаю весело і легко вчитися, а також встигати в усіх сферах своєї життєдіяльності. Удачі, гарного настрою, бадьорості та позитиву на весь цей навчальний рік!
«У нинішній війні ми платимо надзвичайно велику ціну. Безперечно, це не єдиний день у році, коли згадуються полеглі та віддається їм шана. Але це особливий день, нагода для всього суспільства зосередитися на вдячності та пошануванні, зробити все можливе, аби пам’ять про героїв була збережена та зміцнена на багато поколінь вперед. Тому що перемоги здобуває лише той, хто пам’ятає – vincit qui meminit»
Учні 5 класу приєднується до Всеукраїнської акції "Сонях пам'яті"
29 серпня 2024 року в Україні відзначається День пам’яті захисників України. Ця дата є символом вшанування пам’яті всіх, хто віддав своє життя за свободу та незалежність нашої країни, захищаючи її територіальну цілісність і суверенітет.
29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Цей день об’єднує різні покоління, кожне з яких має своїх Українських Героїв, які віддали своє життя в ім’я суверенності та єдності нашої держави.
Сьогодні Україна переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора.
Ми в скорботі схиляємо голови перед величним подвигом героїв, які полягли в боях за вільну, незалежну і нескорену Україну. Вічна шана та пам’ять!
Історична довідка
Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, воїни Дієвої Армії Української Народної Республіки та
Галицької Армії Західноукраїнської Народної Республіки, воїни Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, воїни Української Повстанської Армії протягом століть мужньо билися із ворогами України у тисячах битв та боїв, здобували героїчні перемоги і віддавали свої життя за українську землю.
Український народ завжди з шаною ставився до своїх героїв і мав свою традицію їх поховання і вшанування їхньої пам'яті. На великих просторах України в кожному регіоні були свої особливості поховань і проведення тризни, створювалися свої звичаї вшанування загиблих захисників українського народу та країни.
Вперше на державному рівні темою вшанування пам’яті полеглих захисників України почали опікуватись урядові установи Української Народної Республіки. Всі спроби закласти підвалини такої політики на українських землях (1917 – 1920), наприклад, спорудити на честь Героїв Крут окремий монумент у Києві, зазнавали невдачі. Через постійну загрозу самому існуванню незалежної України, до питання обліку поховань українських воїнів та до увічнення їхніх подвигів повернулись лише після 1920 року – на західних українських землях та в еміграції.
Так, у 1920 році, стараннями генерала Марка Безручка та групи українських старшин у Варшаві було засновано Українське військово-історичне товариство (УВіТ), що розпочало збір матеріалів з історії Визвольних змагань. Міністерство сповідань та особисто Іван Огієнко розробили проєкт «Синодика Славних Лицарів Українських» – спеціальних пом’яників для українських православних парафій на Західній Україні та в еміграції, в яких були записані короткі відомості про полеглих козаків та старшин Армії УНР.
Протягом 1920-х років на сторінках українських видань регулярно з’являлися публікації на тему збереження українських військових цвинтарів та окремих могил, в яких, зокрема, наголошувалося про необхідність встановлення більш довговічних надгробних пам’ятників на могилах героїв, а також меморіальних табличок на надгробних хрестах. У 1921 році львівська друкарня «Діло» видала брошуру сотника Армії УНР Михайла Обідного «В обороні могил полеглих лицарів». Брошура стала першою серйозною працею на тему увічнення пам’яті полеглих українських героїв.
Полтавець Михайло Обідний вперше запропонував запровадити єдиний день вшанування полеглих захисників України – 22 травня («на Святого Миколая»). Ця пропозиція прозвучала ще задовго до появи Свята Героїв. Цей день він запропонував назвати «Днем полеглих».
У березні 1927 року у Львові виникає Українське товариство охорони воєнних могил (ТОВМ), яке діяло протягом міжвоєнного періоду (1927-1939 рр.) на території всієї Галичини та навіть за її межами.
Діяльність Українського військово-історичного товариства, Товариства охорони воєнних могил, праця сотника Армії УНР Михайла Обідного є не лише прикладом для роботи сучасних державних інституцій, – їх доробок став фундаментом для формування державної політики у сфері увічнення пам’яті та героїзації загиблих захисників України.
Історія циклічна, і боротьба з колоніальною державою вже тягнеться віками. Орша, Конотоп, Крути, Вапнярка, Гурби, Савур-Могила, Донецький аеропорт, Дебальцево – у цих та сотнях інших боїв українське вояцтво самовіддано, не шкодуючи себе та знищуючи ворогів, боронило Україну від одного і того ж агресора. Спливають століття, але ворог України – той самий: Московія, Російська імперія, Радянська Росія, Російська Федерація.
Окремою сторінкою цієї споконвічної боротьби та незламності стали бої із російським агресором наприкінці літа 2014 року. Їх трагічним та героїчним символом, але водночас і прикладом нездоланності воїнського духу українців став Іловайськ, де українські воїни – військовослужбовці та добровольці – опинилися сам на сам із підступним та нещадним ворогом. Саме там, у полях соняхів, знову проявився генетичний код української нації – нації героїв. Під пекучим сонцем, з Україною в серці, згадавши звитягу пращурів, українці з гаслом «Свобода або смерть!» билися до останнього, гинули, але перемагали ворога своєю стійкістю і непохитністю, навіть коли потрапляли в полон.
Станом на 25 серпня 2014 року російські регулярні війська, сепаратистські та іноземні добровольчі терористичні формування здійснили стратегічне оточення українських військ, які знаходились у цьому районі (батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б»). Українське командування розраховувало деблокувати оточені війська за допомогою наявних і досить численних резервів. Але частини, призначені для деблокування, складалися переважно з нещодавно мобілізованих людей, які не мали уявлення про бойові умови, в які потраплять, і були психологічно не готові до них.
Очільник Російської Федерації , граючи роль миротворця, 27 серпня 2014 року пообіцяв відкрити для українських підрозділів гуманітарний («зелений») коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справжньою дорогою смерті.
За офіційними даними, під час Іловайської операції (7-29 серпня 2014 року) і подальшого розстрілу в так званому «зеленому коридорі» 366 українських воїнів загинуло, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, 128 потрапили в полон, 42 вважаються зниклими безвісти.
Загибель або поранення українських військовослужбовців та добровольців викликають у нас біль і справедливу ненависть до окупанта. Але навіть в праведному гніві маємо єднатися в прагненні до перемоги над ворогом, вміти протистояти ворожій пропаганді і не втрачати тверезого погляду на події минулого.
На підтримку ініціатив громадськості та з метою гідного вшанування пам’яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення їх героїзму, зміцнення патріотичного духу у суспільстві Президент України підписав Указ «Про День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України» від 23.08.2019 року No 621, встановивши День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України – пам’ятну дату, яка щорічно відзначається 29 серпня.
Всеукраїнська акція «Сонях пам’яті» та інші заходи вшанування пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України
Використання соняха як символ Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України
Відзначення Дня пам’яті захисників України саме 29 серпня обрано не випадково, бо саме в цей день у 2014 році, в ході російсько-української війни та Іловайської операції відбувся потужний прорив української групи військ з російського оточення, де проявився масовий героїзм добровольців і військових, та загинула найбільша кількість українських воїнів. Ті трагічні події російсько-української війни розгорталися на сході України, саме на полях соняхів, які вже поспіли. І саме під цими соняхами сотні захисників України в боротьбі з ворогом поклали своє життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни. Саме тому сонях повинен бути тим символом Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Адже Україна для кожного із загиблих воїнів це є сонце в його душі, яке зігрівало і надихало захищати свій дім. Тому сонях пам'яті – це не просто символ історичної мужності українських воїнів, це символ життя України. З чорним, як українська земля, зернятком, що обов'язково проросте, бо українці і далі будуть відроджуватися, скільки б не намагалися їх знищити.
Рекомендується виготовляти стилізовані соняхи з тканини та розміщувати їх на одязі на лівій стороні грудей. При процесі створення соняхів варто залучати молоде покоління, щоб з дитинства формувати шанобливе ставлення до захисників України та пояснювати значення цього дня для нашої країни.
Сонях має 15 пелюсток жовтого кольору. Пелюстку рекомендовано робити висотою 23 мм і шириною 12 мм. Верхній край пелюстки – загострений. Нижні краї кожної пелюстки закріплені на великому колі діаметром 40 мм з чорного фетру товщиною 1 мм. Маленьке коло з фетру чорного кольору товщиною 1 мм діаметром 30 мм розміщено посередині соняха поверх жовтих пелюсток. Сонях закріплено на основу для значків у вигляді піну (кліпси).
