Я маю право

 Я МАЮ ПРАВО

В Україні Конституцією 1996 року офіційно закріплено право кожної людини на життя (ст. 27).

Частина 2 статті 28 Конституції України закріпила положення про недопустимість катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання.

Частина 1 ст. 52 Конституції України передбачає рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Захист прав дітей в Україні здійснюється прокуратурою, органом опіки та піклування і органами внутрішніх справ.

Згідно із законодавством України права неповнолітніх дітей охороняються державою і мають наступні права:

• Народитися і виховуватися в сім’ї;

• Право спілкування з рідними;

• Захищати свої права та інтереси;

• Відстоювати власну думку;

• Право на ім’я і його зміни;

• Право власності;

• Право на отримання безкоштовного лікування;

• Право на освіту.

• Право на повноцінне харчування

• Право на відпочинок і дозвілля

• Право на захист від фізичного та психологічного насилля

• Право на розвиток своїх здібностей і талантів.

(Слайд 9).Закон України “Про охорону дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26.04.2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право:

• на житло – діти-члени сім’ї наймача чи власника житлового приміщення – мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем;

• на майно – кожна дитина в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і коштів батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати угоди, що зачіпають майнові та житлові права дітей та належать нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації.

Особлива турбота — дітям-інвалідам

Особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом Особлива турбота — дітям без сімей.

Сімейним кодексом України, Законом України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Законом України “Про освіту” права. А саме:

• бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї;

• власності на майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання);

• висловити свою думку щодо способу управління її майном та на відшкодування матеріальних збитків за шкоду, завдану її майну;

• з 14 років брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання, а також і на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними;

• з 16 років змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом;

• з 14 років вільно самостійно пересуватися по території України і вибирати місце перебування;

• з 16 років вільно самостійно виїжджати за межі України;

• з 6 до 18 років об’єднуватись у дитячі громадські організації;

• з 14 до 35 років об’єднуватись у молодіжні організації;

• противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї;

• звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а з 14 років – безпосередньо до суду.

Для забезпечення дітям можливості визначити себе як особистість і реалізувати свої можливості в безпечних і сприятливих умовах, в середовищі сім’ї або опікунів, для підготовки їх до життя у вільному суспільстві та захисту дітей створено ряд документів на державному та міжнародному рівні.

Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом, обов’язкового характеру, що присвячений широкому переліку прав дитини. Учасниками цієї Конвенції є Святий Престол і всі країни – члени Організації Об’єднаних Націй, окрім США, Південного Судану і Сомалі.

Однак лише прийняти документ, який визначає права, недостатньо, головне
– знати його зміст і дотримуватися основних положень. «Конвенція про права дитини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада
1989 р. І одразу її підтримала 191 країна. Наша країна також ратифікувала цей документ 27 вересня 1991 р. Ратифікація означає, що усіма правами дитини, закладеними у Конвенції, діти нашої країни можуть користуватися, а наша держава повинна контролювати дотримання прав.
В Конвенції в першій статті записано «Дитина — це людська істота до досягнення нею 18- річного віку». Тому навіть після закінчення школи більшість з вас все ще залишатиметься дітьми. Конвенція ООН про права дитини — це ваші права. Ви можете не думати про них та не використовувати їх щодня. Але ви маєте знати, що вони існують і гарантовані вам державою. Вони — ваші! Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Конвенція ООН про права дитини — це угода між країнами. У ній записано, як уряд
кожної країни має дбати про дітей. Конвенція містить 54 статті. У них ви знайдете 40 прав, які має дитина. Найголовніші права, які виділяє Конвенція — це: усі діти мають право на життя разом зі своїми батьками, їхнє постійне піклування і турботу. І головне — усі діти рівні у своїх правах!